Admin

Admin

14/07/2017

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОФІЛАКТИКА ІГРОВОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ

Дідик Н.М.

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, «Молодий вчений» • № 2 (17) • лютий, 2015 р.

Проаналізовано феномен ігрової адикції. Описано методи і форми профілактичної діяльності соціального педагога з попередження ігрової залежності. Досліджено особливості первинної, вторинної і третинної профілактики ігрової адикції. Запропоновано підходи щодо вирішення проблеми гемблінгу.

Ключові слова: ігрова залежність, гемблінг, адикція, профілактика.

Постановка проблеми. В теперішній час у  соціальній педагогіці приділяється велике значення проблемам девіантної поведінки людини. Незадоволеність реальним життям і бажання піти від нього є однією зі складних проблем людського життя. Проте форми і способи втечі надзвичайно різноманітні і нерідко мають патологічний характер. Однією з таких форм є аддиктивна поведінка, коли життя людини, її стан і поведінка починають жорстко залежати від різних чинників (наркотиків, алкоголю, їжі, роботи, азартних і комп’ютерних ігор та ін.). Всесвітня організація охорони здоров’я офіційно визнала ігроманію хворобою ХХІ століття. Півтора проценти (для України – це більше півтора мільйони осіб) по-правжньому хворіють грою.  За статистикою, близько 75 відсотків гравців – це студенти і школярі.

Г.В. Чайка зауважує, що, на відміну від попередніх епох, сучасна постіндустріальна доба характеризується  стрімким поширенням масової культури розваг, зростанням індустрії дозвілля [8].  Спостерігається зсув ціннісних орієнтацій зі сфери праці до сфери масового споживання і розваг.  З погляду особистості у межах ринкової цивілізації розваги надають максимальну ступінь свободи.  Ця свобода розуміється як право на індивідуальний вибір занять, можливість поводитись розкуто і невимушено, не підкоряючись правилам раціональної мотивації. В повсякденне життя стрімко входять комп’ютери, зростає кількість людей, які вміють грати в комп’ютерні ігри. Для всіх користувачів ігри знаходяться у числі перших програмних продуктів,  якими вони навчилися оперувати. Навчання у грі відбувається швидко, процес захоплює. Це психологічна розрядка, засіб для зняття напруги після роботи. Проте цей засіб часто перетворюється на самоціль, розвивається ігрова залежність.

 Аналіз останніх досліджень і публікацій. До недавнього часу ігровий азарт вважався властивістю особистості. І лише в 1981 р. німецькі, а потім (у 1984 р.) американські психіатри визнали неконтрольовану залежність від гри захворюванням, пов’язаним із порушенням психіки. В ході досліджень вони з’ясували, що існує певна категорія людей, які володіють підвищеною азартністю в поєднанні зі слабкою волею. Якщо вони потрапляють за ігровий стіл, у них розвивається хвороблива залежність від гри – лудоманія (від лат. ludus – «гра»), яка може перейти в патологічну форму – гемблінг (від англ. to gamble – «грати в азартні ігри»). За даними ВОЗ, у світі приблизно 0,8–1% людей різною мірою страждають ігроманією. З них до 90% – чоловіки, 43% схильні до алкоголю, 11% залежні від наркотиків і до 25% мають різні психічні відхилення.  За визначенням О.П.Песоцької, залежність – це прагнення покластися на когось чи щось з метою отримання задоволення або адаптації, залежність від деяких предметів, речовин чи видів діяльності  [2, с. 9]. Л. М. Буніна ігрову залежність (гемблінг) відносить до нехімічних форм адикцій [4, с. 9]. За словами дослідниці, вибір адиктивної стратегії поведінки  зумовлений  труднощами  в  адаптації  до життєвих проблемних ситуацій: складні соціально-економічні умови, розчарування, крах ідеалів, конфлікти в сім’ї та інших соціальних групах, утрата близьких, різка зміна звичних стереотипів [4, с. 10].  Проблемою  ігрової  залежності  займаються  такіукраїнські  вчені  як:  Л.М.  Буніна,  О.П.Песоцька,  Н.В. Терещук, Л.М. Федоренко, Г.В. Чайка та ін. [1-8].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Недостатньо визначеним є питання про те, зусиллями яких фахівців – педагогів, лікарів, психологів, соціальних педагогів, повинна про водитися робота з підлітками з профілактики ігрової залежності. Зусилля педагогів недостатні через їх низьку обізнаність в питаннях ігрової залежності, а зусилля медиків обмежені недостатністю навиків роботи з цією категорією дітей. Ця проблема має вирішуватися спільно: розробниками ігор, психологами, медиками, педагогами, соціальними педагогами.  Більшість досліджень описують ігроманію як психологічну проблему. Разом з тим, вагоме значення при вирішенні ігрової адикції має діяльність соціального педагога. Цей профілактичний аспект соціально-педагогічної діяльності вивчений недостатньо. Тому метою статті є проаналізувати профілактичну діяльність соціального педагога з вирішення проблеми ігрової залежності.

Виклад  основного  матеріалу.  Ігрова  залежність – форма адиктивної поведінки, в результаті якої порушується повноцінний особистісний розвиток підлітка. Формування залежності, відхід від дійсності – все це, особливо в підлітковому віці, спричиняє дезадаптацію, зниження шкільної успішності,  неможливість отримання мінімуму знань необхідних в майбутньому. Ці проблеми, акумулюючись, виникають і у суспільстві (соціальні, економічні, кримінальні порушення). Тому існує необхідність проведення відповідної профілактичної роботи і надання корекційної допомоги у вирішенні проблеми ігрової залежності підлітків. Важливе значення тут відіграє співпраця державних і недержавних установ, різних спеціалістів між собою, в тому числі, і соціальних педагогів.  Л. М. Буніна вважає, що профілактика адиктивної поведінки має торкнутись усіх сфер життя: сім’ї, освітнього середовища, громадського життя загалом [4, с. 10]. Найбільше профілактичних заходів щодо попередження ігрової залежності потребують саме підлітки, оскільки цей вік кризовий, а, отже, найбільш вразливий. Ігроманія – системне явище, адекватне розуміння якого дозволить розробити ефективну профілактичну модель. Центральна ідея соціально-педагогічної профілактичної програми попередження ігрової залежності у підлітків повинна полягати в реалізації системної дії, спрямованої на зміцнення психічного здоров’я і благополуччя підлітка, роз-виток і стабілізацію чинників особистісної стійкості до залежності, стимуляцію особистісного зростання.

Надійним захистом особистості від ігрової залеж-ності є її внутрішня психологічна стійкість.

Найменшу небезпеку попадання в ігрову залеж-ність мають підлітки, які володіють такими якостя-ми: самореферентність; комунікативна і соціальна компетентність; здатність конструктивно поводити-ся в конфліктних ситуаціях; адекватна самооцінка; здатність контролювати афект; здібність до від-строченої розрядки напруги [5]. Тому розвиток цих особистісних характеристик повинен стимулювати-ся під час профілактики ігрової залежності.

Важливим етапом розробки профілактичної про-грами є побудова тренінгових занять, що сприяти-муть розвитку цих якостей у підлітків. Соціальному педагогу потрібно розвивати відповідальне ставлення підлітків до власного життя і здоров’я, інтернальність, самостійність, навчити конструктивно долати життєві труднощі, сформувати готовність розв’язувати про-блемні ситуації, а не «втікати» від них у віртуальний світ гри. Цього можна досягнути шляхом проведення відповідних тренінгових занять, проведення бесід, со-ціально-педагогічного консультування.

Профілактика ігрової залежності включає пер-винну, вторинну і третинну профілактики [6].

Первинна профілактика – це комплекс заходів, спрямованих на запобігання залученню в азартні ігри. Ця форма профілактики передбачає роботу з контингентом, не знайомим з дією азартних ігор, який має поверхові знання про предмет обговорен-ня. Програми первинної профілактики включають залучення підлітків в суспільно корисну творчу ді-яльність, заняття спортом, туризмом, мистецтвом і т.д. Завдання первинної профілактики ігрової за-лежності підлітків:

  1. Створення шкіл, вільних від базисів адикції (впровадження позитивної профілактики в шкіль-ні уроки, наявність посібників з профілактики і включення уроків в шкільний розклад; створення груп самодопомоги учнів; програми для підготовки шкільних лідерів серед учнів і батьків).
  2. Виявлення групи ризику. Проведення комп-лексу відповідних діагностичних методів на ви-значення підлітків, найбільш схильних до ігрової залежності: тестів, опитувальників, анкет, бесід, спостереження [7, с. 23].

На думку А. Й. Капської, первинна соціально-педагогічна профілактика підлітків з адиктивною поведінкою, в тому числі з ігровою залежністю, може включати такі завдання:

  1. Виховувати правильне розуміння впливу гри на психіку підлітка.
  2. Формувати поняття про морально-психологіч-ну стійкість особистості як основу здорового спосо-бу життя.
  3. Виховувати свідоме бережливе ставлення до свого здоров’я, формувати уміння раціонально ви-користовувати його психологічні можливості.
  4. Стимулювати саморегуляцію власних психо-фізичних можливостей особистості шляхом вклю-чення її у позитивну альтернативу фізичних і пси-хологічних випробовувань, загартування, тренінгу.
  5. Формувати науково обґрунтовані уявлення про анатомо-фізіологічні і психологічні зміни, що відбуваються в організмі в ситуаціях стресу, інфор-маційних перевантажень, тренінгу, умінь самокон-тролю і самооцінки у поведінці.
  6. Формувати основи моральних звичок індиві-дуальної поведінки і прийняття рішення у ситуаці-ях захоплення грою [3, c. 238-239].

Обов’язковим напрямком соціально-педагогічної профілактики ігрової залежності є робота з батька-ми підлітків: дати батькам необхідну інформацію з проблеми ігрової залежності підлітків; надати допо-могу в усвідомленні власних сімейних і соціальних ресурсів; сформувати групи лідерів-батьків для профілактики ігрової залежності у підлітків.

Вторинна профілактика орієнтована на дітей групи ризику. Мета вторинної профілактики – ран-нє виявлення тих, хто починає ставати ігроманом в уникненні виникнення у них психічної залежності від гри. За словами Н.В. Терещук, завданнями вто-ринної профілактики ігрової залежності підлітків є:

  1. Робота з дітьми груп ризику (виявлення пато-логії, лікування і спостереження у фахівців; ство-рення програм для роботи з ними).
  2. Створення центру реабілітації, де всі методи психотерапевтичної роботи спрямовані на соціалі-зацію і адаптацію.
  3. Робота з батьками дітей групи ризику (ство-рення груп взаємодопомоги, навчання навичкам соціально підтримуючої і розвиваючої поведінки в сім’ї і у взаємостосунках з дітьми) [7, с. 20].

А. Й. Капська вважає, що основними завданнями вторинної профілактики є:

  1. Визначення рівнів інформованості підлітків про дію гри на психіку людини і наслідки зловжи-вання грою.
  2. Вивчення можливих умов і факторів, що спри-яють виникненню схильності до ігрової залежності.
  3. Виявлення індивідуально-психологічних станів особистості, що передують проявам ігрової залежності.
  4. Вивчення виділених умов і факторів виник-нення схильності особистості до адитивної поведін-ки, станів, що їй передують, і на цій основі встанов-лення осіб «групи ризику» підлітків.
  5. Діагностика мотивів виникнення ігрової за-лежності підлітка.
  6. Визначення найбільш чутливих, сенситивних до виховного впливу компонентів у структурі осо-бистості підлітка (рис характеру, особливостей тем-пераменту, інтересів тощо) [3, c. 239].

Ці завдання зумовлюють різноманітність методів психолого-педагогічної діагностики і перелік осно-вних заходів вторинної профілактики: вивчення особових справ учнів, включаючи довідку про стан здоров’я; знайомство з сім’єю підлітка, вивчення її соціально-психологічного клімату, стилю вихован-ня; бесіди з вчителями підлітка; спостереження за поведінкою підлітка на уроці і в позанавчальній ді-яльності; організація безпосереднього спілкування з підлітками; спостереження за підлітком «групи ри-зику» у педагогічно значущих ситуаціях [3, c. 240].

Третинна профілактика – це надання допомоги підліткам, які страждають від ігрової залежності. Це система заходів, спрямованих на корекцію пове-дінки підлітка, його перевиховання, переорієнтацію і реабілітацію [3, c. 241]. Мета третинної профілак-тики – попередження подальшого розпаду особис-тості ігромана і підтримка його дієздатності.

Завдання третинної профілактики ігрової за-лежності підлітків:

  1. Формування реабілітаційного середовища.
  2. Створення груп взаємодопомоги.
  3. На основі встановлених «груп ризику» здій-снювати індивідуальний виховний профілактичний вплив на особистість підлітка шляхом використан-ня доцільних соціально-педагогічних засобів.
  4. Створення сприятливих для соціально-педаго-гічної корекції ігрової залежності умов соціального оточення, соціально-психологічного клімату, пози-тивного самопочуття [3, c. 241].

Профілактична робота з попередження ігрової залежності підлітків може включати наступні ком-поненти [7]:

  1. Освітній компонент. Мета: навчити підлітка розуміти і усвідомлювати, що відбувається з люди-ною при втягуванні в азартні ігри.
  2. Психологічний компонент. Мета: психологічна підтримка дитини, формування адекватної само-оцінки, формування навиків ухвалення рішень.
  3. Соціальний компонент – допомога в соціальній адаптації дитини до умов навколишнього середови-ща, навчання навичкам спілкування, здорового спо-собу життя. Мета: формування соціальних навиків, необхідних для здорового способу життя і комфорт-ного існування в навколишній соціальній дійсності.

Н.В. Терещук розробила програму профілакти-ки ігрової залежності підлітків. Вона включає чоти-ри розділи: інформаційний, когнітивного розвитку, розвитку особистих ресурсів, розвитку стратегій високофункціональної поведінки [7, с. 20].

Методи профілактичної роботи з ігрової залеж-ності підлітків, які проводить соціальний педагог разом з психологом, можна виділити такі: тренінг поведінки, когнітивна модифікація і терапія, осо-бистісний тренінг, дискусії, мозкові штурми, бесіди, лекції, рольові ігри, психогімнастика, психодрама, елементи індивідуальної і групової психотерапії, круглі столи, наради, супервізія, проведення мето-дичних занять з супервізорами [7, с. 20]. Ці методи фахівці використовують залежно від власних по-садових обов’язків і спеціалізації. Наприклад, со-ціальний педагог буде використовувати дискусії, метод «мозкового штурму», бесіди, лекції, рольові ігри, «круглі столи». Психолог і психотерапевт про-філактику ігрової залежності будуть доповнювати тренінгом поведінки і особистісним тренінгом, пси-ходрамою, психогімнастикою, елементами індивіду-альної і групової психотерапії.

О. В. Безпалько описує 2 основних підходи у профілактиці негативних явищ у молодіжному се-редовищі, які можна використати для профілакти-ки ігрової залежності: інформаційний і поведінко-вий підходи [1, с. 100-111].

Інформаційний підхід базується на постулаті про те, що якщо підліток знає про шкідливість для здоров’я певного стилю поведінки, то він почне ста-витися до такої поведінки негативно і буде утри-муватися від неї. У програмах інформаційного під-ходу використовуються такі моделі профілактики: модель аморальної поведінки (наприклад, надмірна захопленість грою аморально); модель залякування ґрунтується на постулаті про те, що надмірна за-хопленість грою може викликати значні порушення психіки; пізнавальна модель робить акцент на ін-формуванні потенційних ігроманів про дію гри на психіку людини та ризики, з якими пов’язано зло-вживання грою.

На думку О. В. Безпалько, поведінковий підхід передбачає аналіз причин ризикованої поведінки (ігроманії) для підлітка, а не негативних наслідків його адиктивної поведінки (як в інформаційному підході) [1, с. 111]. Тому найбільш ефективними, на наш погляд, є такі профілактичні програми ігрової залежності: програма досягнення соціально-психо-логічної компетентності, програма навчання жит-тєвим навичкам, програма зменшення факторів ризику та посилення факторів захисту, програми, що базуються на підході альтернативної діяльності (наприклад, хобі, спорт), програми за методом «рів-ний-рівному». Усі ці програми мають три основних завдання: розвиток соціальної та особистісної ком-петентності підлітка, формування у нього навичок

самозахисту, попередження вимкнення ігрової за-лежності.

Структура профілактичної діяльності для попе-редження ігрової залежності може бути представ-лена єдністю 3-х компонентів:

  • когнітивного (інформаційного) – відображає інформаційний зміст превентивної системи. Учас-ники профілактики повинні отримувати досить до-стовірної інформації від соціального педагога з пи-тань ігрової залежності;
  • емоційного (емоційно-оцінного) – забезпечує формування стійкого негативного ставлення учнів до проблеми ігрової залежності, формування анти-патії до явища ігрової залежності, розвиток відпо-відальності;
  • поведінкового – інтегрує знання і навички
  • певний поведінковий акт, що є в тій або іншій мірі реалізованою метою діяльності профілактичної системи.

На думку А.Й. Капської, з метою отримання найбільш детальної інформації про адиктивну по-ведінку підлітка необхідно: налагодити контакти з людьми, з якими у підлітка були позитивні стосун-ки, з’ясування обставин дії цих позитивних стосун-ків, виявлення авторитетних людей і важливих для підлітка занять [3, c. 169].

Таким чином, враховуючи досвід країн світу по боротьбі з ігроманією, можна скласти схему загаль-них для всіх методів і засобів корекції ігрової за-лежності: законодавчі заходи, ліцензування, вікові обмеження, рекламні обмеження, адміністративні заходи, обмеження за сумою і часом гри, медика-ментозне і психоневрологічне лікування, лекції і тренінги, освітні програми, випуск книг і лекцій для особистого і сімейного прочитання.

Провідна роль в боротьбі з підлітковою ігро-вою залежністю належить системі освіти. Саме в освітній установі можна організувати роботу з про-філактики ігрової залежності. Соціальний педагог в загальноосвітньому закладі може організувати профілактику ігрової залежності підлітків за на-прямками: прищеплення навичок здорового спо-собу життя;вплив на рівень домагань і самооцінку учнів в ході організації виховної роботи з ними; від-відування сімей школярів для аналізу і контролю ситуації; організація профілактичної роботи комп-лексною групою фахівців: педагогами, психологом, шкільним лікарем; соціально-педагогічна діагности-ка по виявленню групи ризику – підлітків, схиль-них до ігрової залежності.

Соціально-педагогічна реабілітація підлітків з ігровою залежністю посилюється за рахунок методів і техніки корекції: індивідуальних (бесіда), групові (інтерактивні, комунікативні, імітаційно-ігрові та ін.).

Значну роль у ході соціально-педагогічної ре-абілітації підлітків з ігровою залежністю відігра-ють методи переконання, перебудови самосвідо-мості, методи регламентації поведінки (заборона, обмеження, вказівки), методи переучування і пе-реключення, спрямовані на зміну системи особис-тісних якостей підлітка. Це дозволяє підготувати підґрунтя до систематичного навчання, взаємодії у соціумі [3, c. 172].

Важливим є проведення ігрового соціально-пе-дагогічного тренінгу, який допоможе вирішувати критичні ситуації, усвідомлювати неадекватність реакції у звичних ситуаціях, формувати установ-ку у підлітків на адекватну реакцію, засвоєння адекватних способів реагування, установок, систем оцінок, вольової саморегуляції. Соціальний педагог підліткам може дати рекомендації, яких потрібно дотримуватися, щоб не стати ігроманом: Не грай те дуже довго без перерви. Відволікайтеся від гри при кожній слушній нагоді. Поза ігровим часом обов’язково займайтеся активним видом спорту.

Висновки і пропозиції. Профілактика ігрової залежності підлітків полягає у психологічній і пе-дагогічній допомозі йому та сім’ї, виявленні підліт-ків групи ризику, проведенні з ними превентивних соціально-педагогічних заходів, розвитку сфери ор-ганізації дозвілля підлітків, соціально-педагогічній просвіті та ін. Ефективними у вирішенні проблеми ігрової залежності підлітків є лекції, бесіди, круглі столи, тренінги, рольові ігри, дискусії. Обов’язковим для подолання ігрової залежності є співпраця соці-ального педагога з психологом, педагогами, батька-ми. У перспективі створення сітки закладів та ін-ститутів, які б вивчали проблему ігрової залежності та медичних закладів, які б проводили лікування і профілактику. Потрібно створити службу психоло-гічної і соціально-педагогічної допомоги залежним. Важливо проводити в засобах масової інформації рекламну кампанію щодо пропаганди здорового азарту без наслідків звикання до гри.

Список літератури:

  1. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навч. посіб. / О. В. Безпалько – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 134 с.
  2. Енциклопедія для фахівців соціальної сфери / І. Д. Звєрєва. – Київ, Сімферополь: Універсум, 2012. – 536 с.
  3. Капська А. Й. Соціальна педагогіка: підручник / А. Й. Капська. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 256 с.
  4. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / І. Д. Звєрєва. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 336 с.
  5. Терещук Н. В. Ігрова залежність у підлітковому віці як форма адиктивної поведінки / Н. В. Терещук // Практична психологія та соціальна робота. – 2009. – № 2. – С. 8-13.
  6. Терещук Н. В. Ігрова залежність у підлітковому віці як форма адиктивної поведінки / Н. В. Терещук // Практична психологія та соціальна робота. – 2009. – № 3. – С. 22-25.
  7. Терещук Н. В. Ігрова залежність у підлітковому віці як форма адиктивної поведінки / Н. В. Терещук // Практична психологія та соціальна робота. – 2009. – № 5. – С. 19-25.
  8. Чайка Г. В. Вплив комп’ютерних ігор як нового чинника культури на становлення особистості / Г. В. Чайка // Актуальні проблеми психології. – 2006. – Т. 3. – Вип. 3. – С. 218-296.

Ресурс: http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2015/2/345.pdf

 

14+

Комментарів:

0

Поки на цій сторінці немає відгуків